28 червня відзначаємо День Конституції України.
Це єдине державне свято, закріплене в самій Конституції, і четвертий рік поспіль Україна відзначає його в умовах воєнного стану, запровадженого через повномасштабне вторгнення РФ.
Верховна Рада України ухвалила і ввела в дію Конституцію 28 червня 1996 року о 9 годині 18 хвилин, після майже доби безперервної роботи.
Конституція України – Основний Закон, що визначає політичний устрій, правовий статус та основні права і свободи громадян нашої держави. Цей документ окреслює шлях розвитку країни, її основоположні цінності та принципи. Конституція України – це фундамент для побудови суверенної і незалежної держави, що базується на принципах народовладдя, свободи й справедливості.
Ухвалення Конституції закріпило правові основи незалежної держави України, її суверенітет і територіальну цілісність, стало важливим кроком у забезпеченні прав людини та громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.
Пригадаємо, до прикладу, три перші статті першого розділу (всього в Основному законі п`ятнадцять розділів) нашої Конституції:
«Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава».
«Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.
Україна є унітарною державою.
Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною».
«Стаття 3. Людина, її життя і здоров"я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».
Або, до прикладу, зміст статті 133-ої розділу 9 Конституції як суспільного договору нашої спільноти:
«Стаття 133. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.
До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.
Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України».
«Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом».
Ці та інші постулати Основного закону, закарбовані в мозку і серці кожного українця, є і мають бути опорою, керівництвом до життя і дії для нас як громадян своєї держави. Саме ці цінності ми нині обстоюємо в боротьбі проти російського агресора.
Ми не повинні також забувати, що саме українці були ініціаторами й авторами взагалі першої в Європі Конституції. Укладений 1710 року документ, що увійшов в історію як Конституція Пилипа Орлика, вважається першою європейською конституцією в сучасному її розумінні.
У Конституції Пилипа Орлика було передбачено створення першої в Європі моделі вільної, незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу і самовизначення.
У документі визначено поняття вільного народу, основи демократії та правосуддя, а також антикорупційні та соціальні засади.
У період Української революції 1917-1921 рр. конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого універсалу Української Центральної Ради. Була створена конституційна комісія на чолі з Михайлом Грушевським. Планувалося, що Конституцію буде ухвалено на Всеукраїнських установчих зборах, однак Жовтневий переворот 1917-го і військова агресія більшовицької Росії проти України завадили це здійснити.
«Статут про державний устрій, права і вільності УНР» (саме таку офіційну назву мав документ) був прийнятий на засіданні Малої ради 29 квітня, в останній день існування Центральної Ради. Першу редакцію прийняли одноголосно. Конституція УНР містила 83 статті, об’єднаних у 8 розділів. УНР проголошувалася суверенною державою, «самостійною і ні від кого незалежною». Конституція гарантувала рівність громадян (у тому числі прогресивну для того часу норму про рівність перед законом чоловіків та жінок) і містила широкий спектр гарантій прав особистості. Скасовувалася смертна кара, заборонялися тілесні покарання. Законодавча влада належала Всенародним зборам, виконавча – Раді народних міністрів, судову владу очолював Генеральний суд УНР. Закладалися і основи децентралізації: «не порушуючи єдиної своєї власти, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізації».
Разом з тим певна декларативність, відсутність положень про державні символи, основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики, порядок обрання місцевих органів влади свідчать про тимчасовий характер конституції – її створено на перехідний період становлення української державності.
О 29 квітня 1918 року, 9-й вечора, після голосування депутати розійшлися, а в ніч з 29 на 30 квітня шляхом перевороту до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський. Тож Центральна Рада не мала змоги втілити в життя прийняту Конституцію.
Новітній конституційний процес у відновленій в ХХ столітті після десятиліть тоталітарного комуністичного рабства Україні розпочався одразу ж після прийняття 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України. Вже у жовтні була створена Конституційна комісія. У період 1991-1996 рр. комісіями, окремо створеними Верховною Радою та Президентом, було розроблено кілька проєктів Конституції. Вони тривалий час обговорювалися, доповнювалися, доопрацьовувалися.
Найгостріші суперечності викликали питання розподілу влади і власності, державна символіка, статус російської мови і статус Республіки Крим. Ліві сили схилялися в бік применшення ролі президентської влади, приватновласницьких відносин, за надання однакового статусу українській та російській мовам і збереження автономного статусу Криму. Праві, в яких об’єдналися представники «партії влади», підприємницькі кола та депутати національної культурно-мовної орієнтації, виступали за сильну президентську вертикаль, гарантування всієї повноти приватновласницьких прав, панування української мови та ліквідацію автономії Криму. Тим часом в країні діяла Конституція УРСР 1978 року з деякими змінами.
У ніч з 27 на 28 червня 1996 року Верховна Рада ухвалила Конституцію України. Документ отримав підтримку двох третин депутатського корпусу (315 парламентаріїв). У ньому визначалася сильна президентська влада, гарантувалися права приватної власності, затверджувалися нова державна символіка, статус української мови як єдиної державної, Крим визнавався автономною республікою в складі України.
Впродовж десятиліть від початку створення до Конституції України декілька разів вносилися суттєві зміни. При цьому в Конституції України 1996 року передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін до різних її розділів вимагається від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу Верховної Ради. Якщо ж зміни скасовують чи обмежують права й свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи загрожують територіальній цілісності держави, то Конституція України взагалі не може бути змінена.
Прикметно, що в грудні 2019 року Верховна Рада України вчергове проголосувала за зміни до Конституції, викликані вимогами часу та безповоротним стратегічним курсом розвитку держави щодо набуття повноправного членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Саме тоді в преамбулі абзацу п`ятого Основного Закону з`явилися такі слова: «… підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України». Також зміни торкнулися кількох пунктів і статей Конституції, котрі обумовлюють визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, спрямованих на реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.
Для нас, українців, Конституція – це про права і свободи, про наше право на землю наших пращурів, це - про гідність, цінності, хребет нації, стійкість та нескореність.
Наша Конституція справді зорієнтована на людину, гуманістичні цінності та правові відносини між суспільством і державою. Власне, вона віддзеркалює світогляд і життєві цінності українців як європейської нації та істотно вирізняє від північних сусідів - загарбників та агресорів. Цінуймо, вивчаймо, оберігаймо Основний Закон нашої держави! Керуймося ним, розбудовуючи і захищаючи Україну.
Нехай День Конституції України нагадає нам про те, що українці – творці власної історії. Ми відповідаємо перед наступними поколіннями за збереження України та її цінностей і багатств.
Від початку російсько-української війни, від часу повномасштабної війни наш народ пережив вже багато випробувань, попереду ще важкий шлях. Віримо: ця битва обовʼязково закінчиться відновленням суверенітету у межах конституційних кордонів 1991 року. Україна вистоїть.
Зберігаймо віру і твердість в боротьбі.
Слава Україні! Слава ЗСУ! Слава незламному Українському народу!
Музей історії міста Хмельницького.
